Олексій Артьомов, вірші

Хайку
(Переклала з білоруської Валентина Сілава)

Де є та зоря,
Що шлях мій освятила?
Темнеє небо.

Я памятаю
Хвилі та жовтий пісок.
Де ти кохання?

Він не боявся
злого подиху смерті...
Брестська фортеця.

Швидка річка,
Полудневий вітерець.
Це найрідніше.

Музика ллється,
голос приємний дзвенить...
Тільки сум гризе.

***
(Переклала з білоруської Наталя Мазур)

Навпомацки до істини йдучи,
Блукаю я серед проклятих сосен.
Чарівним світлом вабить далечінь.
Дзвенять чудові, золотії роси.

Гладь озера прозора, наче скло.
Бурштинові жита, як хвиля встали.
Де спокій мій? Напевне, все було?
Так що ми пропустили, що проспали?

Навіщо зрозумів, що все обман?
Далеко відійшла удача-пані.
Брехні кругом - бурхливий океан
З безоднею. Де берег в океані?

Ніхто не допоможе. Що робить?
Але світанок скоро прийде босий.
Покличе світло в далечінь за мить,
І задзвенять бадьору пісню роси.